Викладено творчий шлях і досягнення в науці відомого українського вченого-юриста, директора Інституту держави і права НАН України, академіка НАН України Ю. С. Шемшученка. Приурочено до 70-річчя вченого.

Розглянуто теоретичні питання аксіосфери сучасної держави і сприйняття права в суспільстві у світлі концептуальних принципів розвитку сучасної держави.

Визначено філософію права, як світоглядний, концептуально-методологічний фундамент правознавства, що є його найважливішою передумовою поглиблених науково-теоретичних розробок. Зазначено, що філософія права покликана виконувати функцію інтегратора знань не тільки про право, але і про людину в системі права.

Виявлено і розкрито особливості антропології права як наукової дисципліни, яка по засобах свого специфічного пізнавального підходу вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку громадянського права. Розглянуто проблеми елементного складу антропології права, її емпіричні і теоретичні компоненти.

Висвітлено історію утворення Всеукраїнської асоціації філософії права та соціальної філософії, участь її представників в роботі ХХI Всесвітнього конгресу Міжнародної асоціації філософії права і соціальної філософії (IVR). Розглянуто перспективи їх подальшої наукової співпраці.

Обгрунтовано філософсько-правову ідею реалізації конституційного принципу верховенства права. Проаналізовано онтологічну структуру права і модуси справжнього буття людини в правовій ситуації. Висвітлено окремі проблеми правопорядку, кола герменевтики в праві, справедливості, свободи і відповідальності.

Представлено біографічні відомості про В. Д. Бабкіна. Публікацію присвячено 80-річчю відомого українського вченого-правознавця й політолога.

Зазначено, що проаналізоване питання переведення проблеми взаємодії природньо- і позитивно-правових аспектів правової реальності на соціологічний рівень розгляду дозволяє інтерпретувати цю взаємодію за допомогою інституціонального аналізу. Інституціоналізація природно-правових уявлень є процесом створення тих соціонормативних (у тому числі державно-юридичних, організаційних і досвідчено-практичних елементів соціальних інститутів, за допомогою яких забезпечується функціонування їх ідейно-цільових компонентів. Легітимація юридичних інститутів є оцінкою їх відповідності існуючим морально-правовим ("природно-правовим") уявленням. Процеси інституціоналізації і легітимації виступають як прояви загальних закономірностей функціонування соціально-юридичних інститутів.

Проаналізовано проблему співвідношення і взаємозв'язків філософії права і загальної теорії держави і права. Розглянуто основні відмінності між ними які полягають у тому, що філософія права характеризується рефлективністю думки, тоді як теорія держави і права відрізняється теоретизуючою правосвідомістю. Серед наукових проблем, сумісних для обох дисциплін, виділено питання переосмислення правової реальності, пріоритети прав людини і поступового подолання значного розриву між теорією і практикою.

Обгрунтовано думку про те, що суди і зокрема судді користуються у разі ухвалення рішень не лише позитивним правом, але і власним розсудом. В цьому разі між собою конкурують "технічне" і "вільне" правонаходження. Можна звичайно останнє замовчувати або віддавати перевагу першому, проте тоді стає питання, чи йде мова в такому випадку про право. Висловлено думку про те, що сучасні судді, які порівнюються з римськими юристами, зайняті застосуванням норм-рішень, права юристів, трансформованого до кодексів, схвалених державою. В цьому випадку часто втрачається зв'язок з суспільством, в якому насправді, і зароджується право, яке названо "соціальним". Зроблено заклик до дослідження соціального права, а також судової практики, правових і життєвих стосунків, в чому вбачається завдання вільного правознавства.

Викладено творчий шлях і досягнення в науці великого російського вченого Владика Сумбатовича Нерсесянца. Присвячено пам'яті науковця.

Розглянуто питання співвідношення релігійної свободи і державної влади. Кожна людина з моменту свого народження одержує право на свободу совісті і віросповідання, яке являється невід'ємним і невідчужуваним, тому на нього не поширюється влада держави. Уперше цю думку сформульовано у Святому Писанні і детальніше викладено у працях батьків християнської церкви.

Розглянуто проблему юридичної інтерпретації етичної категорії "гідність людини" в контексті правових умов медичного втручання. Запропоновано методології виявлення нормативного змісту ціннісних понять за допомогою процедури операціоналізації. Обгрунтовано, що гідність особи пацієнта реалізується, передусім, через нормативну конструкцію інформованої згоди на медичне втручання.

Проаналізовано співвідношення процесів глобалізації з реалізацією верховенства права. Досліджено питання правозастосування в межах глобалізованних правопорядків. Розглянуто не лише публічно-правові, але й приватно-правові аспекти проблеми. Приділено увагу новітнім суб'єктам права - мультинаціональним корпораціям, міжнародним організаціям, які поєднують у собі функції правотворчості та правозастосування.

Розглянуто гносеологічні аспекти природно-правової доктрини католицизму, відображеної в офіційних документах католицької церкви і в працях католицьких теологів і філософів. Обгрунтовано положення про те, що особливістю католицького праворозуміння є гносеологічний дуалізм. Цей дуалізм можна розглядати на трьох рівнях: дуалізм lex divinae та lex naturalis як нормативних джерел пізнання прав людини; дуалізм індивідуальної моральної свідомості та офіційної доктрини церкви як форм виявлення природного права; дуалізм апріорно-фідеїстичного методу обгрунтування прав людини та соціально-емпіричного способу їх змістовного "наповнення". Вказано на внутрішню суперечливість гносеологічного дуалізму як концептуально-методологічного підходу у природно-правовій концепції католицизму.

Обумовлено регулятивну динаміку права різнотипними і різнорівневими пізнавальними процесами, які в сукупності базуються на цілісній і водночас відкритій системі гносеологічних принципів.

Досліджено питання правового забезпечення свободи вибору особи у світоглядній (релігійній) сфері. Зазначено, що право людини на самореалізацію у виборі духовних цінностей і орієнтирів є базовим фундаментом приватної сфери автономії особи у сучасному світі, яка у свою чергу є важливою передумовою становлення, як громадянського суспільства, так і правової держави.

Викладено біографію і деякі філософсько-правові погляди німецького філософа права політика і гуманіста Густава Радбруха (1878 - 1949). Відкрито невідомі сторінки життя, пов'язані з його науковим становленням і кар'єрою. Розглянуто методологічні підстави філософсько-правових поглядів ученого (дихотомія науки і філософії, неокантіанський методологічний дуалізм і релятивізм, ідеї, що відносяться до правового позитивізму і теорії природного права). Висвітлено філософсько-правові погляди ученого, їх трансформацію ("ідея права" і "формула Радбруха", їх практичне застосування, людина в праві, філософсько-правове вчення про політичні партії), інші роботи. Представлено велику бібліографію робіт як самого Радбруха, так і про його життя і творчість.

Розглянуто питання пошуку природи легітимності права. Звернено увагу на постійно актуальне питання природного права, яке займає відособлене місце, але проте певним чином впливає на формальне право, особливо тоді, коли йому не дістає позитивних підстав.

Розглянуто поняття "Девіантна поведінка" в контексті філософії права. Мета передбачає постановку двох завдань - загального і приватного. Загальне завдання - виявлення найбільш типових форм прояву поведінки, що відхиляються від норми, з позицій філософсько-правового підходу, а приватне завдання - конкретизація типових проявів девіації на філософсько-правовому матеріалі.